Як ми штруделі пекли. Стаття про "ЛЬВІВСЬКИЙ ШТРУДЕЛЬ"

Друзі!

Нещодавно, одна із "ще поки не дуже відомої" журналісток міста Луцька звернулася до керівництва закладу "ЛЬВІВСЬКИЙ ШТРУДЕЛЬ" із дуже не типовою пропозицією: "А можна мені хоч на один день відчути: як це бути пекарем у цій місцині - Львівський штрудель?"

Звичайно ж, такій цікавості ми відмовити не змогли, і запросили дівчину (ім. Євгенія) до нас "у команду".

Як все відбувалося та враження молодої Євгенії читайте у авторській статті:

 

"

…І вчилися дарувати «теплий настрій» посеред зими!

Від більш-менш теплої осені адаптація до суворої зими минає не так вже й легко. Добре тим, кому виходити з дому не треба, проте зазвичай відбувається навпаки. І ось ми щодня бігаємо: з маршрутки в маршрутку, з приміщення в приміщення... У такі моменти в голові з’являється нав’язлива думка про запашну філіжанку кави з гарячим тістечком або ж щось схоже.

 

Саме в один із таких моментів мені як студентці Інституту філології та журналістики СНУ ім. Лесі Українки та журналісту-початківцю доручили відповідальне завдання – змінити професію. Довго не думаючи, вирішила: хочу бути кухарем котроїсь затишної-затишної луцької кав’ярні… На таку пропозицію, чесно кажучи, не кожен заклад громадського харчування пристане. А от у «Львівському штруделі» мені не відмовили.

Хоча місця у цьому закладі небагато, зате кухня ніде і ні від кого не прихована, тому й готувати доводилося на очах у гостей.

Отож, спершу мені вручили форму кухаря (кітель, куртку і ковпак), познайомили з персоналом, поділилися деякими особливостями кав’ярні та розповіли правила техніки безпеки. Наголос – на чистих руках та спеціальних рукавичках, зібраному волоссі, відсутності будь-яких прикрас (у мене був годинник)!

Першим кроком після підготовчого етапу стало вирішення, що саме ми будемо готувати разом з іншими працівниками кухні. На думку спало найзатребуваніше: штрудель солоний і солодкий. Ми приступили до приготування солоного штруделя із куркою. 

 

Спершу я готувала начинку: нарізала курятину, солодкий перець, помідор, натерла сир, що й становило основу начинки. Солі ми також не пошкодували. Усе це ретельно важилося, і зізнаюся чесно: кухарі закладу не допускають явища «недокладання» інгредієнтів у страви. Потім узяли тісто, вимісили його до невеликого і плаского овальчика, розкатали настільки сильно, що воно просвітлювалося. Додавши ще трохи борошна, поклали начинку і почали його обережно загортати. Головне – не допустити, щоби тісто десь порвалося. Після цього помазали збитим яйцем вже скручений штрудель, поставили в духовку на 30 хв. Найприємніше бачити, коли плід твоєї праці поступово перетворюється у щось таке прекрасне і водночас просте.

Другим ми готували солодкий штрудель із вишнями. Для цього довелося віджимати вишні, аби згодом їхній сік не витік і не зіпсував готовий до споживання продукт. До вишень додали солодкий мак та подрібнені горіхи. Подальші дії були такими ж, як і у першому випадку.

Ще хочеться додати, що неабияку роль відіграє колектив, в якому ти працюєш. У цій атмосфері майже сімейного кафе я відчула себе дуже затишно, поруч із серйозними вказівками лунали жарти, звучали і практичні поради, які можна застосовувати вдома. Крім того, директор закладу пані Тетяна під час дружелюбної бесіди розповіла про тонкощі функціонування кафе-кав’ярні, принципи їхньої роботи. У моїй голові промайнула певна асоціація зі всесвітньо відомою кав’ярнею і кафе швидкого обслуговування Starbucks, де завжди усе свіже, навіть кава у зернах спочатку мелеться, готується і тоді подається.